Іду дорогою сліз …
Від тебе ?
До тебе ?
Не знаю !
Вигнанкою падаю вниз
чи може …
до себе злітаю ?
У зливах німих плачів
вмиваю уламки серця
від кіптяви почуттів...
Чекаю …
А мо’ озветься ?
Іще до яких богів
волати про милосердя ?
Неспокій безмовних снів
стискає моє осердя,
що викуване було
з дамаску …
Мені здавалось !
Все витримати могло,
чого ж воно воском стало ?
Смієшся чого, Доле,
ти не зі мною ?… наді !
Що щастя моє кволе
стоїть на вітрах ?…
Впаде ?
Що я його не посмію
підняти ?
Всім на догоду
зректися себе зумію
за вигадану свободу ?
Ламаєш мене ...
Вкотре?
Битим ведеш шляхом …
Гадаєш ти, час витре
іржавим писані цвяхом
на древі мого життя
твого послання знаки ?
Покори ждеш, каяття
чи, за прозріння, дяки ?
Ось воно, на, бери ...
Я це тобі дозволю ...
Слід від твоїх вериг -
я з ним зрослась !
До болю !
Дорогою сліз … Іду !
Від тебе ?
До тебе ?
Не знаю !
Там, де на ній впаду,
трояндою … проростаю !
"собою випалити" можна, та не можна за зразком "випалене мною", бо то означало б "мною, як вогнем" – то припустиме, та хто ж випалював? якщо випалювали ви самі, правильно "я випалила сама собою" тощо, – навіть конкретизувати "мов напалмом" чи "мов пекучим сонцем"
CherOkee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00