Я - повноводна Либідь!
Не питай...
Чому так споконвіку повелося?
Усе не "ті"... Що снилось - не збулося.
...Моїм очам так личить водограй.
Я - повноводна Либідь, птиці тінь!
Ти не сумуй! Так в світі повелося.
Зате, як личить золоту волосся
сестри твоєї бистра течія...
Я - срібновода Либідь! Йдуть дощі.
Із місяцем чи ми не гарна пара?
Ти не тужи, мій Кию, не тужи,-
Дівич-гора вже скидує тумани...
...Якщо не "ті" - то краще самота!
Ти відчуваєш? - пахне чистотою!
А, за імлою, Дівич-мрій гора,
мнемони цвітом квітне наді мною.
19.06.2016р.
За легендою, сестра Кия (засновника Києва) Либідь, не захотіла одружуватися з жодним із знатних та заможних рицарів, які приїздили просити її руки. Залишившись самотньою, вона оселилась одиноко на горі, яку згодом стали називати Дівич-горою, а ріку, що протікала внизу, назвали Либідь (за переказами, ця ріка утворилася зі сліз самотньої дівчини).
Мнемони - квіти пам"яті; казкові квіти, що символізують пам"ять .Слово утворене від назви квітки Анемона, що перекладається з грецької як "вітер" та імені давньогрецької богині пам"яті, матері дев"ятьох муз- Мнемозини.
Технічно непогано, хоча римувати "повелося" і "волосся" доволі банально. Вцілому хотілося б аби у творі була якась родзинка - бо історія сама по собі стара як Київська Русь.
Іванюк Ірина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудовий памэятник Либіді! 
