Ти тільки так яскраво не цілуй її
Рожевим маревом нестримним
І пухирями по розпеченій спині
Шукай у моїх вірностях провини
Метеликом по шахматному полю
У нігтях пігментованих не нами
До хрипу нарікаючи на долю
Ти лиш не обіймай її так само
Жовтіє ніч крізь фіранки і штори
Поки спиваюсь голосом твоїм
Залізний кінь, і байдуже до вчора
Прошу так само не кохай її