Місяць відсвічує на весняну річку
Головою грізного юнги –
невидимих мертвих китів;
танець смерті закручує гайки
під
спорудою номер один
Наші навіки втрачені тіла
Розмальовуються вітрами
Західного пекла,
Навколо рук шаманізується
Трава,
Навколо узголів’я – світло
Жінка із очима дванадцятої химери
Відрізає ножем шматок блакитної шкіри;
Собака, що вибігла із території номер три
Грабує танцем смерті
Золотисті ниви
Навколо бога сухої землі
Збирається конгломерат нового океану,
маленькими
частинами стинається рука,
залишена
у подарунок
укусами печалі.
«В твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два.»
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два».
Зупинись
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два»
Зупинись
«У
твоїх словах, –
промовляє вона,
немає дна,
як Два.
Як два»
Зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик
зупинись –
міцно видихни
місяця п'яного крик,
й не чекай вже більше нікого.
