Злечу у небо і розправлю крила
Мені свою ти руку подаси
Взлітай разо́м зі мною, моя мила
Мені не жити без очей твоїх краси
Все вище й вище летимо у хмари
Вони мене так сильно надихають
Літають поряд ще якісь примари
Це, певно, люди, що тако́ж кохають
І ми с тобою наче білі пта́хи
Забрались на вершину осягання,
А десь внизу сумують бідолахи
Що не зустріли справжнього кохання
Закриєш очі, стане трохи страшно
Боїшся ти такої висоти
Візьму на руки міцно і безстрашно
І понесу до неба густоти
Ми сядемо на хмару найм'якішу
Під нами весь, як на долоні, світ
В житті не бачив я картину цікавішу
На все життя запам'ятаю цей політ
Тобі там зовсім вже не буде лячно
Мене так ніжно й міцно обіймала
Навіки я тобі безмежно вдячний
За крила, що мені подарувала
