Я захворів, романтикою.
Тягучим подихом повітря,
Я створений, галактикою.
Мене не плутають, ні з ким,
Небесні зорі - ось мій дім.
Це не промінюють ні з чим,
Це відчуття, ну просто грім!
Небесне сонце, гарний краєвид,
Нічні іскринки, теплоти зітхання.
О люди, це прекрасний вид,
Коли виходиш, на балкон із рання.
Коли почув, тихенький спів,
Як гарно дівчина співає!
Мені у раз - забракло слів,
Від щастя, серденько ридає!
Як раптом квіти зацвітуть,
То все радіє, добротою пахне.
Ромашки Розу засміють,
Ото біда, несправедливість ахне.
А там десь, літо пробіжить,
Зачепить - спогадом останнім.
Уся романтика, ще прагне жить!
Як і поезія, з поетом раннім.
(с)Володимир Ярославський