Хочемо, щоб діти знали,
Не просили ми, не звали,
Осінь так сама улесливо,
Йшла за Божою адресою.
Ми ще вірили – відступить,
Та завихреннями крутить.
Ми наївно все благаємо
Повернутись, хоч і знаємо…
Як хустинкою прощально,
Сумовито і печально,
Лиш листочком тихо рухає,
Не почує, не послухає.
Рижа кішка в ноги треться,
Покидає волос шерсті.
Лишень вранці ще розчулиться,
Як сльоза-роса остудиться.
Все ж надією зігріті,
Ждемо бабиного літа.
Буде хоч якась віддушина –
Біла стрічка ледь розпушена.
