Надія є. А як би то без неї
протерти очі од порохняви?
Її не опорочити брехнею
за те, що без меча іде на ви.
Вона сама і щит, і меч держави,
і символ перемоги і мети,
і більшої не потребує слави
у світі мішури і суєти.
Вона та сама і на барикаді,
і у окопі, і на тій війні,
якою прикриває вища зрада
екрани на детекторі брехні.
За убієнні душі Іловайська
чекає «нагороду» генерал.
І є Надія, бо її поразка
уб'є і Україну наповал.
Перемагати іноді – це мало.
І де-не-де, а то і між людей
плямують те, що вчора ще сіяло
на тлі героїзації ідей.
Тому і намагаються придворні:
– Ату її у чорний кондуїт!
Але Надія є. А душі чорні
очікує на фініші Аїд.
Тому і панікують двоєликі,
шукаючи управу на права
сва-
вільної.
Та є ще булава,
яку завоювати має жінка.
Сильнішого за неї чоловіка
немає,
поки нація
жива.
