допоки живеш в моїй голові,
і продукуєш мої нейрони,
кажи щось мені, шепочи щось мені,
руйнуй рубежі та долай рубікони.
бо це життя – це постійний рух,
бо це життя – це замкнуте коло.
а ми – переходимо в руки з рук,
і там, де тепло, скоро буде холод.
тож нам залишається бути вдвох,
гортати на двох пожовтілі газети.
бо там на горі десь сидить той бог,
що пише на завтра паршиві сюжети.
бо це життя – то суцільний сказ,
бо це життя – наш одвічний вирок,
і все, що виноситься нам напоказ,
прокреслено криво легким пунктиром.
бо це життя – цитадель вимог,
бо ми живем за чиїмсь наказом.
і все, що ми вмієм, – то бути вдвох,
і все, що ми можем, – лишатись разом.
моїй М.
