І я розбиратиму по цеглинам всі створені в світі слова
І я розбиратиму по цеглинам всі створені в світі слова,
розриватиму речення на частини, а коли знову прийде зима,
я прийду до її будинку, і буду там просто мовчати.
Нехай думає, що то – кінець, нехай не знає, що то – початок.
Нехай молиться всім відомим богам та створює своїх власних,
нехай мовчить біля свічок у храмі, допоки вони не згаснуть.
І небо понад плечима тонкими нехай зберігає спокій,
поки вона палить минуле, поки вітер розносить попіл.
Поки очі її реагують на світло, поки вона реагує на мене,
нехай іде своїми містами, на свою вулицю безіменну.
Нехай дах на її будинку криють сумніви невимовні,
нехай все, що ховалось у ній, відтепер існуватиме ззовні.
Хай моря розмивають берег, хай вона сама стане морем,
хай змиває останні сили, тільки хай мені щось говорить.
Я терпітиму всі її шторми, позабувши про біль та втому,
поки є десь її будинок, поки ще є вона у ньому.
