А я рахую осені прикмети:
гіркі горіхи, Огріхи, гріхи,
слова, вітри, плащі, дощі, дахи,
і яблука - мов крихітні планети,
і мокрий - день, і кашель - що сухий.
Достиглих груш жовтіючі церковці,
що на базарах - вроздріб і гуртом.
І дядько, що кудись біжить з торТОМ,
вірніше - з ТОРтом - у самій футболці
в шалений дощ. І сонячний фантом
що виглядає злякано і блідо,
бо літу - край, каюк, кранти, that's all...
І надпис під пологовим:
" My soul!
Я ДЯКУЮ ТОБІ ЗА СИНА, ЛІДО!!!
а трохи нижче "МОЖНА НА ФУТБОЛ?"
І листя, що кружляє, лине, плине,
спалахує, мов лисячі хвости,
від холоду зіщулені мости,
трамваї і трамваїв жовті спини...
І тут би щось трагічне - про "НЕ ТИ..."
про "...я давно забути Вас повинна..."
Та в серці - тихо. ПОрожньо.
І синьо.
Прости.
...оце найстрашніше, коли в серці тихо, порожньо і синьо... мелодраматичний надрив ще якось може розрадити ефектами-афектами...
А оцей перехід від футболу Філігранна трагі-комічна подача, Улянко!
I красиво, і талановито, і щемно. Прямо як восени. Але Вам до неї ще далеко. У загальнолюдському сенсі. А в творчому напевно ще далі.У сенсі в'янення звичайно, а не в образотворчості. (Я зараз добазікааюсь. На горіхи. )Дякую.