Підходить час, розправив крила,
і підійнявся до небес,
летить у даль, такий рішучий,
мій перший і останній рейс.
Я вся тремчу чого не знаю,
ні рук ні ніг не відчуваю,
і от уже вільний політ,
і відступив холодний піт.
Тут поряд жінка й чоловік,
щасливі вже не один рік,
собі воркочуть і сміються,
в любові щирій зізнаються.
І раптом поштовх, потім другий,
вони тримаються все дужче,
а я одна в вікно дивлюсь,
самотньо з жахами борюсь.
І ніби кажуть все ще в нормі,
та в серці дужче все холоне,
дивлюсь у бік - горить крило,
турбіни більше не було.
Дивлюсь на пару, стисли руки,
дітей узяли всі на руки,
молитви згадують свої,
і мають спільну думку всі.
Додолу очі підіймаю,
на землю думку відпустив,
завжди щоб люди пам'ятали,
про тих у небі хто лишивсь.
К.Д.