Галина Литовченко«Зависла в небі срібна пектораль»
Хмельницький
Видавець Стасюк Л.С.
2016
Великою приємністю було отримати з рук автора книжечку «Зависла в небі срібна пектораль». Окрім естетичної втіхи, яку отримував читаючи цю вже п’яту поетичну збірку Галини Литовченко, відслідкував в собі декілька міркувань і вражень, якими хочу поділитися з вами. Найсуттєвіше про що подумалось – до цих віршів можна ставитись, як до своєрідного українського поетичного андеграунду *. І «підпільність» цих віршів полягає в намаганні зберегти рідну мову, не зважаючи на особливості біографії автора. А вони такі.
Пані Галина народилася на Київщині. За освітою – радіотехнік-конструктор та бухгалтер. Тривалий час мешкала з родиною у військових гарнізонах Росії, Азербайджану, Литви. З 1998 року – жителька Криму. Працювала у військовій частині. Певний час жила на Луганщині. Зараз знову мешкає в Бахчисарайському районі на території анексованій ворожою державою.
Тобто людина постійно перебувала і перебуває в російськомовному середовищі, байдужому, а то й агресивному до мови української. Вибір Галини Литовченко писати українською є її моральним рішенням. Звідси й мій висновок про «андеграундність» її творчості. Українська мова для Пані Галини була територією протесту. Нею вона виокремлювала себе від «совка».
Якщо користуватись рідною мовою було проблемним навіть в Україні, то що вже говорити про мову поза межами Неньки, де все навкруг неукраїнське. Другорядний статус української мови в «совєцькому» суспільстві змушував багатьох відмовитись від користування нею. Ті ж, хто не відмовлявся – були людьми другого сорту. До них ставились, як до селюків чи націоналістів, чи диваків. «Солов’їну» сприймали, як ознаку малокультурності, неінтелігентності. Офіційний статус української мови в Україні тепер вже начебто дещо зріс, але в побуті всі «професійні українці» і далі користуються московською, а дітей своїх водять в російськомовні школи з посиленим вивченням англійської. Навіть зараз під час фактичної війни з московитами, Україна – така собі Ірландія, де більшість населення є патріотами своєї країни, але при цьому послуговуються мовою ворожої сусідньої країни-метрополії**.
Попри байдужість нашої влади до статусу української культури і браку території для української літературної мови Галина Литовченко, як може, повертає мову від її депоетизованої, обсуржикованої, а тепер ще й обюрокраченої версії до нормального вжитку. Це своєрідне служіння українській справі.
-----------------
Якщо ж ближче до самої поезії, скажу одне – вона чудова.
В ній я знаходив зрозумілі і близькі для мене почуття, стани і ситуації, висловлені поетично.
Тут і ностальгічні світлі спогади дитинства:
Там, де гасало дитинство моє,
Сіялись зорі курганам на плечі,
Ніжились травами ноги лелечі…
Так воно, знаю, і нині там є.
(с.6)*** «ТАМ, ДЕ ГАСАЛО ДИТИНСТВО МОЄ»
Муркоче кіт в бабусі на колінах –
полює в сні на сонячне зайча;
минулим знімки діляться на стінах,
проклюнулось під квочкою курча.
(с.73) «БЕРЕЗНЕВЕ»
Тиха і щемна біль за батьками:
Від подвір’я давно відпливли
В тиху вічність і мама і тато.
А у слід їм цвіли і цвіли
Сині квіти. Багато-багато…
(с.9) «БАРВІНОК»
Дуже сподобався сільський пейзаж із зітханням не названої істоти:
Хтось один у темряві зітха, ̶
Десь від щастя загубив підкову.
В берегах гілляста лепеха
Доспівала річці колискову.
(с.8) «СВІТИТЬ ВЕЧІР СИНІМ КАГАНЦЕМ»
Є і міський пейзаж:
В під’їздах гулко стукалися двері,
Балкони гріли в променях лоби,
Біля фонтану у міському сквері
Точили ляси мирно голуби.
(с.42) «ТІЄЇ ОСЕНІ»
Про приємні хвилини недільного перепочинку:
На моє підвіконня
примостилась голубка.
Нахиляла голівку,
заглядала в вікно.
А в кімнаті дрівцята
їла поїдом грубка,
ткав розважливий ранок
сновидінь полотно.
(с.14) «НЕДІЛЬНА ДРІМОТА»
Степова романтика:
Допізна знову не засне скрипаль,
Розвіє ніч снопами іскор ватра,
Зависне в небі срібна пектораль
І обійме циганська пісня шатра.
(с.25) «ВТЕЧУ У СТЕП»
Впав в око дуже майстерно і лірично обіграний омофон****– «ніч і я» – «нічия»:
Із задуми не виберусь я,
В ніч дивлюсь зі свого підвіконня.
Не беруть мої чари безсоння,
Б’ється пульс: ні-чи-я – ні-чи-я…
(с.39) «НІЧ І Я»
В збірці є і сюжетні вірші, вірші-оповідання. Зокрема сподобалися вірші з легким гумором «Про тітку Тому» (с.20)
Заімпонувала і іронічна замальовка:
Якийсь дивак, десь загубивши спокій,
Крізь непомітне в жалюзі забрало
В моє вікно налаштував бінокль.
Іще цього мені не вистачало…
(с.34) « В ОСВІТЛЕНІ ДИВЛЮСЯ ВІКНА»
Дуже симпатичними здались мені «ПІВДЕННОБЕРЕЖНІ ХАЙКУ*****» (с.74). Як і їх японські оригінальні взірці, теж лаконічні трирядкові мініатюри, але з запропонованим більш сприйнятним для нашого вуха ритмом (по суті це двовірші з 5-стопний ямбом).
Мінливе море:
То смарагдом сяє,
То схоже на пожмакану фольгу.
* * *
Допіру місяць
Був на кипарисі,
Тепер розлігся паном на даху.
-----------
Одним з розділів збірки «Зависла в небі срібна пектораль» є переклади з російської. Як на мене, переклади Галини Литовченко сприймаються поетичнішими ніж оригінали.
Ось, наприклад, такий переклад :
Що ти робиш, красуне, на вогкім холоднім піску?
Ти, мов Гріна Ассоль, що чекала свого капітана.
Дід, зібравши пляшки, закурив і присів на візку,
Вітер дим підчепив і поніс на простори лиману.
(с.92) «ДІВЧИНА І МОРЕ»
Оригінал вірша Ірини Ханум (М.Севастополь):
Что ты делаешь, детка, на стылом и влажном песке?
Ты, как Грина Ассоль, что ждала своего капитана.
Дед, бутылки собрав, закурил и присел вдалеке.
Ветер дым подхватил и унёс на просторы лимана.
Правда ж, що в Галини Литовченко текст вийшов дещо більш «гріновський»!?
Чи ось іще переклад вірша Ірини Ханум:
Сп’янію, певне, та не від вина,
І буде в погляді моєму таємниця.
Бо зрозумію: я твоя сповна
І наша зустріч, явно не дрібниця.
(с.93) «ВТЕЧЕМ ТУДИ, ДЕ ШЕПІТ ХВИЛІ…»
В оригіналі:
Я стану пьяной, но не от вина,
Во взгляде будет, как и прежде, тайна.
Лишь там пойму, что я давно твоя
И наша встреча вовсе не случайна.
Погодьтесь, що трохи різними є градації рівня сп’яніння для молодої жінки в виразах «сп’яніти, певне» і «стать пьяной». Якщо в україномовному варіанті лірична героїня оцінює серйозність зустрічі з героєм – «дрібниця» чи не дрібниця(?), то в російськомовному вона самовпевнено переконана, що вона «вовсе не случайна».
Не знаю як ти читачу, а я сприймаю тексти пані Галини більш романтичними.
------------------
Що ж! Якби всі українці, що вимушені жити в російськомовному середовищі так ставилися до рідної мови, як Галина Литовченко – ми перемогли б у війні. А може вона і не починалася б…
-------------------------------------------
*Андеґра́унд – (англ. underground — підпілля) –термін на позначення альтернативної культури, сукупність творчих напрямків у сучасному мистецтві, що протистоять масовій культурі, мейнстріму і офіційному чи панівному мистецтву.
** Метрополія– держава, що володіє захопленими нею колоніями і експлуатує їх.
*** ( ) – в дужках указано номер сторінки в збірнику.
****Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням («стати по три» — «потри»; «вгорі» — «в горі»).
*****Хайку (хоку) – традиційний жанр японської лірики, Хоку – це трирядковий неримований вірш, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
==============
Євмен Бардаков
20.10.16
Неочікувано, Вікторе. Цікавий огляд, присвячений незламності українського слова і української жінки. Щира вдячнічть Вам за сміливу і вагому думку, а Галинці за високе слово її "срібної пекторалі".
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Знаю чимало людей, які живуть по 30-40 років в Україні чи й народилися тут, а зневажають все українське. Тому особистий приклад вірності своїй національній гідності, який демонструє, пані Галина, достойний всіляких похвал.
Щиро дякую, пане Вікторе, за теплі слова в мою адресу та за огляд поезій. Дуже рада особистому знайомству з Вами і чудовій зустрічі в Ірпіні з членами Клубу поезії.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякуємо і всі ми, пані Галино, за Ваше подвижництво! Теж радий знайомству, не жалкую, що вирвався на зустріч з творчими людьми.
Сучасний Крим - це колишній СССР в мініатюрі, де пробивається своєю часткою відгомін українського шестидесятництва ХХІ століття. І проб'ється, якщо там будуть сіяти українське слово, такі особистості, як Галина Литовченко.
Сучасний Крим - це колишній СССР в мініатюрі, де пробивається своєю часткою відгомін українського шестидесятництва ХХІ століття. І проб'ється, якщо там будуть сіяти українське слово, такі особистості, як Галина Литовченко.
Маєте рацію! Про те, що все в історії ходить кругами по спіралі теж згадую в черговій своїй критичній замітці. (Днями опублікую). «Шістдеся́тники», «В'язні совісті», «Політ.в’язні», «Дисиденти», «Самвидав», «Література діаспори». Ніщо не нове під сонцем.
Гарно Ви, пане Вікторе зробили розбір польотів. Галину я теж поважаю за її відстоювання нашого рідного. Вам і їй шана і дяка!!!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Віталію! Нам тут живеться не дуже комфортно, а уявити як п.Галині в черговий раз доводиться занурюватись в кацапський антиукраїнський "совок" - то просто жах.
Отримала і я в подарунок від авторки цю книжечку. Поезія пані Галини – тепла, вишукана, умиротворяюча.
Повністю погоджуюсь з Вашим аналізом і висновками. Дякую! Ви робите дуже потрібну роботу.
На всі презентовані мені на нашій творчій зустрічі книжечки обов'язково озовуся такими от невеличкими відгуками. Головне, щоб ми бачили себе кращими від «пересічного совєцького Вані».
Заворожили ви мене і гарною рецензією, і знайомством з поезією Галини Литовченко. Негайно займуся пошуками в інтернеті, бо ж дуже вже припала вона мені до душі. Дякую вам!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно, докладно написана рецензія! Так,якби було більше таких Галин, наша мова не була б "другорядною"! Навіть ось тут у нас на форумі люблять "пописуватися" общепонятним! Не говорю про тих, які не вміють писати українською.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую! Хочеться сподіватись, що російськомовна частина українського суспільства – зрусифікована, совкова – не є безнадійною.
Праведно!.. Цю книжку охоче читають мої друзі - поети Лубен. Подам добірку і в нашу "Ліру". 
