Все крутиться, обертається і немає тому кінця.. коли зупиняєшся коли хочеш перевести подих то приходиш у повний жах від того з якою скорістю все пролітає, а ти ніби не звідси. Ти просто не можеш так спішити, відповідати тому ритмові життя. І в цьому ритмі втрачається смак життя, перестаєш радіти простим дрібницям. Ти маєш завдання і ти його виконуєш. І так справжнє життя проходить повз тебе.
Оля теж відповідала цьому рухові. Вона неодмінно мала добитись успіху та влаштувати свою кар’єру. Здавалось що більш важливого за це для неї не існувало. Просто була поставлена ціль і вона йшла до неї. Можна вважати її щасливою, бо коли в людини є ціль то вона рухається до неї, тоді вона живе. Без цілі людина може загубитись. Також важливо знати що цілі мають бути твоїми, а не на віяними іншими людьми чи ситуаціями. Ціль це мрія яку ми здійснюємо.
Подивившись сьогодні у деркало Оля побачила себе. Нічого не змінилось, її задовольняло відображення у дзеркалі. Молода красива дівчина з гарним довгим русявим волосся і темно-карими очима завжди мала гарний смак у одязі.
Сьогоднішній день мав бути для неї дуже важливим. Важливим днем для її кар’єри, Оля кожен день таким вважала, бо щоб добитися успіху не можна не покоряти вершини щоденно. Вона робила звершення, підписуючи договір, знаходячи нових клієнтів, залучаючи нових спонсорів та прекрасно владнувала всі конфлікти. В неї був до цього талант. Коли вона працювала у неї наче виростали крила, горіли очі та ніби вона отримувала від цього задоволення і так і було вся її робота була для неї задоволення. Це дивно звучить і ви звичайно можете в це не вірити, але так буває. І добре було щоб таке відчуття отримували б всі. Адже ми більше часу свого життя проводимо на роботі. І хоча робота є способом заробляння грошей і ми собі говоримо що кожен робочий день потрібно потерпіти до конкретної годи і тоді ми будемо вільні. Але чи ми тоді дійсно будемо вільні. Невже нас так легко зможе відпустити це відчуття «треба потерпіти»… Оля не любила таких людей, для неї вони стояли на шляху до висот. Адже терпіння це стан без дії, а без дій ви нікуди не прийдете.
Переглядаючи вхідну пошту Оля побачила запрошення на тренінг по лідерству у веденні бізнесу. Це було цікаво. Тому вона зразу відповіла на запрошення і включила себе у список слухачів. Працюючи над важливим договором, переглядаючи умови Оля зупинилась. Вона відчула якусь втому ці відчуття були для неї дуже рідкісними… вийшовши з офісу і вдихнувши свіжого повітря яке їй здалось на диво свіже яке може бути у мегаполісі. Оля дуже рідко звертала увагу на такі дрібниці. Вдихаючи на повні груди повітря та прогулюючись вона задавала питання про те чому вона таке не робила раніше. Так надихає просто пройтись, вивільнити голову від зайвих думок і насолодитись життям. Так дорога довела її до затишної кав’ярні і це був ідеальний час для того щоб випити філіжанку кави.
Дивовижні речі продовжувались кава виявилась дуже смачної її аромат просто зачаровував, а смак просто підносив. Та пролунав дзвінок і ніби обсипались всі кольори які були навколо. Оля вже два роки була в стосунках з Євгеном. Вони ніколи їй не заважали це просто був договір на зручних для неї умовах. Бачились вони рідко бо обоє були заняті роботою та особистим розвитком. Євген мав чітку позицію в то му що в майбутньому вони одружаться та заведуть сім’ю, але для цього моє бути підходящий момент. А для Олі ці стосунки були як рятувальний круг від запитань всіх оточуючих чи в неї є друга половинка і коли вона збирається виходити заміж. Чому це таке важливе питання для нашого суспільства? Чуму так важливо щоб жінка була з чоловіком, чому її неодмінно вважають нещасною коли вона сама, а головне заставляють її так і думати, а в ще гірших випадках і відчувати. Так важко кожному з нас зрозуміти те що хтось інших не думає, не бачить та не відчуває те що він. Навіть якщо жінка є сформованою та самодостатньою особистістю все рівно закрадається думки що вона щось не так робить, бо як можна не хотіти вийти заміж, як можна не хотіти мати дітей. А за дітей це окрема взагалі історія. Жінка повинна мати дітей і крапка. Інших варіантів немає. Чому ніхто не задає питання чи вона готова для цього і чи вона цього хоче?
Розмова була чіткою, зрозумілою та узгодженою. Вони двоє виглядали як красива картинка, збоку просто ідеальна пара. Дорогою до офісу Оля придбала пресу, щоб бути завжди в курсі подій і їй дуже сподобався один глянцевий журнал з красивим гаслом «Щоб щось змінити та рухатись в перед потрібно вийти за свої рамки».
Вечір мав бути цікавим та перспективним. Зібралось багато молодих вмотивованих людей. Було багато потрібних знайомств. Після тренінгу вирішили перенестись більш тісню компанією до пабу. Новоспечена знайома Олі зразу познайомила її з своїм колегою якого зустріла у пабі і запропонувала йому приєднатись до них. Як гарно йшов вечір, лунало багато цікавих ідей… коли вечір доходив до завершення Сергій запропонував Олі продовжити спілкування і вона на диво погодилась. Це не була їй звична поведінка. Вона і незнайомий їй чоловік на одинці, але не про це вона думала. Настільки була захоплива їхня розмова про плани про їх розвиток про мрії і все крутилось довкола роботи, теми яку вона найбільше любила. Також затронуті були і вічні питання на які люди постійно шукають відповіді, але якщо їх не шукати то вони самі не знайдуться.
Коли Сергій почав якось проявляти трохи більше ніж дружні жести Оля не придала цьому значення. А коли він почав її обнімати наче щось прогриміло і вона зрозуміла що вона нічого не відчуває, нічого не хоче. Таке відчуття що потрібно тікати почало сповнювати її. Стало страшно з того що вона не відчуває ніяких емоції. Не пояснюючи нічого Оля зібрала свої речі і вибігла… не було ніяких відчуттів, не було ніяких бажань… тільки тікати, але чи це вихід?
Відкривши очі Оля не розуміла нічого… Пустота яка її наповнила вчора нікуди не поділась. Кажуть що ранок мудріший за вечір… але напевно це не той ранок. Оля знайшла вчора стежку звідки виходу не було. Все її життя стало пустим і фейковим. Все проходило повз неї, речі які її надихали виявились пустими та мізерними. Хотілось кричати, вистрибнути з власного тіла, тільки щоб повернути все, а натомість пустота затягувала у свої глибини. Чим більше хотілось пручатись тим це відчуття міцніше тримало. Звільненням могло бути лише прийняття, прийняття себе і прийняття своїх почуттів, які б вони не були, просто ринути у себе. Коли ми повністю приймемо себе, приймемо свій біль ми зможем звільниться, стати вільними або зуміємо жити з ним і не зважати на нього.
З швидкістю нашого життя так легко загубити себе так легко забути відчувати, а ще страшніше навіть не помітити що відчуття зникли. Сприймаючи кожен день як завдання ми забуваєм жити, ми забуваємо насолоджуватись кожною хвилино. Задаючись кожного дня різними питаннями, шукаючи правильну відповідь ми зовсім забуваємо слухати своє серце, свої відчуття.
У своїй втечі від звичного життя Оля знайшла себе. Після короткої подорожі вона повернулась зовсім іншою… і зовсім інша Оля жила відчуваючи кожну хвилину свого життя, їй більше не мішали ідеальні стосунки, бо в ідеальності немає нічого - це просто красива коробка в якій пусто, нова робота у маленькій компанії, але з дружніми розпиваннями чаю чи кави та цікавими розмовами, приносила куди більше задоволення ніж її попередні звершення. Тепер для Олі не було головної цілі, вона просто слухала себе, всій внутрішній голос… і розуміла що самий страшний день у її житті, був для неї шансом все зрозуміти та змінити своє життя та знайти справжню себе.
