|
Наше життя багатогранне, і до кінця не вивчене! І хто знає, наскільки частин поділяється наше розуміння про час, простір, явне і потойбічне.
Ми здатні бачити більше навколо себе, так би мовити заглядати за край нашого явного світу! Але з плином часу люди втратили здатність бути в гармонії з природою, а за це в неї відібрали дар бачити інший, казковий світ.
Що ми зараз сприймаємо як казки і легенди, цілком реально існувало в часи богатирів Київської Русі. Взяти хоча б нашого Змія що під Києвом жив. Він зустрічається часто не тільки в наших казках, але й у різноманітних казках і легендах народів Світу також зустрічаються різні змії, дракони, гади.
І таких прикладів можна навести безліч ...
Це була приказка, а казка далі буде!
Люблю я літні місячні ночі, ну люблю і все тут! Посидіти в тиші і просто дивитися на місяць вдихаючи нічне повітря, ні про що не думаючи. А якщо і подумати про щось, то думки в цей час особливо ясні.
Але було пару раз мені було дуже лячно!
Я ще в школі вчився. Глибока ніч, на небі повний місяць ...
Я прокидаюся в своїй кімнаті від відчуття, що на мене хтось дивиться.
Повертаюся, на бабінному магнітофоні, (радянське чудо техніки, він у мене підсилювачем служив і стояв під вікном на підлозі) сидить хтось, ногу на ногу закинув, голову на руку обпер і на мене дивиться…
Я перелякався, адже нічний незнайомець був зростом дорослої людини. Ні дихання, ні яких інших звуків я не чув - тільки тиша ночі.
Відразу проскочило кілька думок, посвітити ліхтарем, але більша частина кімнати залишиться неосвітленою, друга думка ввімкнути світло була більш привабливою!
В мить я підскочив до вимикача і ввімкнув світло ...
У кімнаті нікого не було.
Трохи заспокоївшись, я вимкнув світло і ліг спати. Але швидко заснути я вже не зміг.
Другий мій випадок був коли я вже був студентом.
Усе моє літо проходило на дачі у бабусі з дідусем. Як міг допомагав: рубав дрова, возив воду, косив траву худобі…
Було це опівночі.
Я прийшов з місцевих посиденьок, але спати не хотілося. Сів на лавці, підпер головою паркан - просто насолоджувався тишею. Наш вигін оточений п'ятьма будинками був як на долоні. Село давно спало, лиш легкий вітерець колихав листя бузька. Пахощі літньої ночі наповнювали повітря.
Я милувався нічний природою, щось думав про своє… Раптом з боку будинку навпроти, помічаю рух, хтось вийшов і простував на стежину, що йшла повз мою хату.
Мені стало цікаво, хто б це міг бути в таку пізню пору!
Я почав придивлятися пильніше, але в міру просування постаті не було чутно ні шелесту трави, ні звуку кроків.
І тут я помічаю, що місячне сяйво пронизує тіло нічного незнайомця наскрізь.
Я не зрозумів, чоловічий це силует, чи жіночий, але коли примара дійшла до середини галявини, я миттю зник за воротами і завалив хвіртку на засув!
Потім ліг на ліжко накрившись ковдрою .
Ось так!
ID:
701868
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.11.2016 09:51:32
© дата внесення змiн: 21.11.2016 10:48:23
автор: kleshenko
Вкажіть причину вашої скарги
|
