***
(похреснику - Денису Бешинському)
Застигла у зіницях неба біль,
Із острахом вдивляється у ніч,
Де темрява війни наводить ціль
На спокій не прожитих ще сторічь.
І десь у гущі пекла на посту
Під безперервний свист гарячих гільз
Боронить мати від війни святу
Єдиний син, їй дорогий до сліз.
Єдиний!.. сам Господь його послав
На втіху матері, як в огневі свічі
Її зболілої душі жарка сльоза
Мольбою плакала самотньо уночі.
В любові пестила, носила на руках,
Зернину людяності сіяла в думки,
Вела за руку по неходжених стежках,
Стелила вишиті на щастя рушники.
Як грім із неба: - «На передовій!»
Від пострілів здригнувся телефон…
З під ніг земля, у горлі – суховій,
Перед очами погляди ікон…
І знову лляється молитва в небеса,
І підіймається любов понад світи,
Щоб поруч з ним, як вранішня роса
Упасти там, де в бій йому іти.
Боронить думкою від смерті і біди,
Складаючи в посилку на війну
Синочку яблучок улюблених ряди
І валянки, що мають там ціну.
Домашній килимок туди кладе,
Щоб тепла, як удома після сну,
Як ніженьки додолу він зведе,
Підлога земляна була йому.
Кровинка, як билинка на вітрах…
Застигла у зіницях неба біль...
Боронить землю син і отчий дах,
Йдучи щодня зі злом на вічний бій.
На те він і чоловічий, щоб свій рід боронити...а хлопчик не жаліється, каже: "За ваші спідниці не збираюся ховатися!"... негатив не розповідає, щоб мати спала спокійніше...та мати й сама завжди на відстані знає, що дитині треба...
.Нехай синочок повернеться здоровим і неушкодженим.А маму нехай Бог тримає. 
