Пам'ять
влаштована дивним чином...
Вона не шукає причини
за що любити
чи не сприймати,
що зберігати,
а що забувати...
Які моменти,
обличчя, фрагменти...
Кого позбуватись,
чим перейматись,
доки вертати,
куди,
на скільки,
в яку годину?..
Щоб потім знову
сивіла днина
потоком різних
причин неясних,
потворно-чорних,
світло-прекрасних...
Нових,
наснажених
чи надпитих
із чаш півповних
напівпорожніх,
щербатих,
тріснутих,
битих і...
Ліпимо...
Світло і сірість
на сивих порогах
отсеї пані -
Пам'яті...
Вклоняюся їй
у ноги -
винна і вдячна...
Веди за собою,
вийся змією -
я за тобою.
