Чомусь раніше не виставив цю пісню. Слова до неї написала поетеса Світлана Костюк, яка пішла від нас в Святвечір 06.01.2016
Виконує - Ярослав Чорногуз
Кліп - Олексій Тичко
Слова - Світлани Костюк
-------------------
На віях дощ. І солоніє мить.
Блідніють сни рожевокольорові.
У затишку моїх сумних пісень
тепер музей забутої любові.
Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
тепер не повернутися нікому…
На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель,
терпкі, цілющі ліки від скорботи…
Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
що відібрала мій щоденний спокій…
Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи.
Під почуттями світлими моїми…
Тут музика нечувана щораз,
перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас,
від нас самих врятованій любові…
----------------
Крім цього варіанта пісні є ще два - один на музику і з виконанням Володимира Сірого, другий - Миколи Шевченка.
Я теж думав, що Світлана ще житиме. Вона зустрічалась до останнього з людьми, переписувалась, подорожувала. Чого це їй коштувало! Вона трималась з останніх сил.
Вічна пам'ять світлій людині!
Я ще маю вдуматись в кожне слово.Цей текст має дуже важливий зміст.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дійсно, кожен раз перечитуючи і цей, і інші вірші Світлани, бачиш щось нове, знаходиш ще якісь сенси. А усвідомивши, що вона вже пішла - багато віршів її сприймаються зовсім по іншому.
