Душа людська - це завжди таємниця,
Що глибоко ховається у нас.
Для неї тіло - це лише темниця,
Свободи хоче завжди й повсякчас.
Душа людська як птаха невловима,
Розділена як небо і земля,
Де є і чорна й біла половина,
Ну, а між ними вічна боротьба.
Душа людська - це відпечаток Бога,
Його частинка в кожному із нас.
В когось багата, а в когось убога,
І праведна і грішна водночас.
Душа людська немов безмежне море,
Де є і бурі й тиш і благодать,
Де хвилі щастя чергують хвилі горя,
І відповідей всіх нам не пізнать.
Моя душа - це також таємниця,
Яку ніхто не зможе розгадать.
Я викину ключі і в ніч, коли не спиться,
Закрию двері мертво на печать.
Насправді гарний вірш! Так різнобічно описана душа – клас. А з кодою щось трішечки намудрили, Оксано. "Мертво на печать" закрити душу... отже далі – без неї? Пощадіть її!!!
Дякую за відгук! Коли писався цей вірш (він не новий для мене) в мене був такий стан душі, коли дійсно в неї не хотілося нікого впускати. Однак, життя - непердбачуване, і при бажанні до будь-яких дверей за допомогою людської щирості і доброти можна знайти ключ.