У мене було 32ві секунди
Стільки часу горіли безсмертні вірші
308 проклятих сторінок
В яких залишив свої дні
Вічність була, щоб вмирати
І безмежність, щоб писати вірші
Я ніколи не прагнув за грати
Та грати самі з’явились в душі
Вони голосно й дико ревіли
Шурхотіли над заходом сонця
А вірші спокійно і тихо горіли
Вони покинули мертвого хлопця
І ніхто не згадає пожежі
Ніхто не спішив потушити вогонь
З поета зосталось лиш лахміття одежі
І лінії долі старечих долонь
Йому від сили було 20ть
Він все в житті своєму зрозумів
Думки його більше не стратять
На зобов’язання вітрів
Які йому принесли щастя
А він позбутися хотів
І розривав біле зап’ястя
Щоб не писати цих рядків
І не напише, щоб там не сказали
Талант пройшов, розтанув на весні
Залишились лишень вокзали
І пам'ять, що лишив тобі
І не тобі, по суті, зовсім
Судити цього юнака
Він пережив, пройшов цю осінь
Із силою безсмертного раба.
А зараз він у чистім полі
Розводить полум’я зі слів
Він сам начальник в своєї долі
Уже не вірить у богів
