Не варто!
Ні, не варто зупинятись,
Не варто йти назад – скотитись
І долі ницістю коритись,
Не варто…
Не бути тому, в чім неволя.
Душа немов у браннім полі,
Змагається із собою,
Перемагає впившись болю.
Та йде, вперед які би перешкоди,
Не були на її шляху
Й чекає, лиш маленької нагоди,
Піднятися на силу всю свою.
І розірвати зла окови,
Підняти очі в буйний квіт.
І тим, хто зло вчинив простити
І врятувати весь свій світ…
Поглянути на перемогу й відчути,
Лише біль – за тих хто втратив
Людяну подобу,
Лише оскал зберіг і хтивість мрій!
