Як дише доля - пам’ятаю,
Яка між нас обох лягла,
Ти справа був - тепер я скраю,
Хоч тебе доля стерегла…
А нині я по стежці нашій,
Що у промоїнах згори.
Іду донизу й Бог це бачить,
Про це давно ти говорив…
У нас на двох була дорога,
Проте чомусь в самім кінці,
Обох нас мучила тривога
Із дивним смутком на лиці.
Ми двоє наче відчували,
Проте мовчав і я, і ти.
По краплі ми життя втрачали,
Хоч берегли його сліди.
Наш веселковий погляд неба,
Оперезав єдину мить.
І та пора, пора червнева,
Спинила шлях, що так болить.
І ти пішов в світи далекі,
Лишив косу – не докосив,
Мені залишив шлях лелеки,
Який у Бога я просив.
Доходжу я тепер до краю,
Спориш дорогу одяга,
Ти в небесах, я з цього краю,
На двох нас райдуга-дуга…