Олег Чорногуз«Рабів на бал не запрошують»(публіцистичний літопис нашого часу)
Видавництво «Рута»
Житомир – 2014
Дуже приємно отримувати в подарунок книжку з рук автора.
Олег Чорногуз – живий класик української літератури подарував мені зразу кілька своїх книг. Читаючи одну з них – «Рабів на бал не запрошують» – відмітив для себе гострий розум і влучне слово 80-літнього письменника. Книга ця – збірник памфлетів*(їх більше вісімдесяти) написаних відомим сатириком останнім часом і опублікованих в різних друкованих і електронних засобах масової інформації.
В розділі першому – зібрано статті і фейлетони за 2014 рік.
В розділі другому – за 2013 рік.
В розділі третьому – за 2012 рік.
В розділі четвертому – за 2011-2008 роки.
В розділі п’ятому – спогади про відомих людей.
Таким чином книга «Рабів на бал не запрошують» це своєрідний літопис наших українських громадсько-політичних реалій.
В природі окремої людини і цілого суспільства присутні, на жаль, окрім позитивних ознак ще й негативні риси, а то й хвороби. Тому сатирику завжди є про що писати, над чим сміятись і що осуджувати – це брехня і окозамилювання, дурість і обмеженість, жадібність і пристосуванство.
Але книга «Рабів на бал не запрошують» – не лише сатирична, вона має ще й гостропубліцистичне спрямування. Олег Чорногуз – справжній лицар пера. Він висміює постколоніальний синдром деяких наших можновладців, користолюбство і пристосуванство «народних обранців», прагматизм і нахабство новоутворених «еліт», їх ідеологічну фальш, зрадництво.
Олег Федорович бачить і розкриває проблеми в усіх сферах суспільного життя – духовній, моральній, культурній, інформаційній, соціальній, економічній, політичній.
Він торкається болючих тем Криму і Донбасу.
Він пише відкриті листи до можновладців – до недо-президента «проффесора» Януковича, до «політичної повії» Ганни Герман, до рашистського фюрера Путіна, до нерішучого пацифіста Турчинова, до українофоба-злодюжки Табачника та інших.
80-річний козак Олег Чорногуз боронить Україну і зброєю йому служить його перо. Воно в нього – сатирично-публіцистичне і гостріше шаблі. Нею він «частує» московську агентуру «русскава міра» і їхніх прислужників-колоністів україноненависників – медведчуків, симоненків, царьових, костусєвих, ківалових, колісніченків, александровських. Дістається і
всім перебіжчикам, пристосуванцям, манкуртам і яничарам, типу Нестора Шуфрича, Олени Лукаш, Лариси Скорик, О. Бондаренко, В.Колісніченка, В.Олійника, Піховшека, Добкіна, Кернеса, Бузини, Толочка, Голуба та іншій постколоніальній наволочі.
Таким чином, книжка «Рабів на бал не запрошують» нікого не залишає байдужим: ані друзів, ані ворогів.
Письменник в своїй гострій стилістиці робить екскурс і в давню історію російсько-українських відносин. За 360 років війна московії проти України не припинялась. Зараз ми переживаємо чергове загострення «вічної дружби». Тому книга «Рабів на бал не запрошують» є і гостроактуальною і «вічно-зеленою» класикою водночас.
--------------------
То ж коли в січні 2017 з офіційного веб-сайту Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка я довідався, що колектив Вінницької обласної універсальної наукової бібліотеки ім.К.А.Тімірязєва на своїх загальних зборах виявив одностайну підтримку висунення книг Олега Чорногуза «Діти колонії» та «Рабів на бал не запрошують» на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка в номінації «Література, публіцистика, журналістика» – я радів за Олега Чорногуза і тішився, як громадянин.
Але вже ось 01 лютого 2017 дізнаюся приголомшливу новину. Виявляється, під час «дружньої розмови» Голова Комітету Юрій Щербак, повідомив Олегу Федоровичу, що премії не дадуть, бо в минулому році той отримав орден Ярослава Мудрого.
Справді, з нагоди чвертьвікової річниці Незалежності держави до 80-річчя письменник Олег Чорногуз Указом глави держави від 24 серпня 2016 року удостоєний ордена Ярослава Мудрого четвертого ступеня, як ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. І було за що! Бо пан Чорногуз є одним із співзасновників Всесвітнього форуму українців, двічі обирався секретарем Спілки письменників України (нині Національна), займав посаду директора республіканського видавництва “Український письменник” (тоді “Радянський письменник”), був головним редактором і засновником кількох сатиричних журналів, зокрема, «Перець» і «ВУС» ( видання українських сатириків). Він був організатором Всеукраїнського фестивалю сатири і гумору в Національному палаці культури «Україна», директором-засновником республіканського конкурсу гумору «Дні Степана Олійника на Одещині». Саме Олег Чорногуз заснував масове свято гумору на Вінниччині в рідному селі Степана Руданського, де щорічно кращим авторам-пересмішникам вручаються конкурсні премії. Пан Чорногуз поспіль з Полікарпом Шабатиним відновили свято «Сорочинський ярмарок».
Але в Олега Чорногуза є і великий письменницький доробок. Нині він складається з 15 томів лише вибраного. Він автор першого сатиричного роману в українській літературі.(Всього їх в нього 7 – і це рекордне досягнення в українській літературі). Його романи перекладені англійською, польською, російською мовами, мовою есперанто. Видані в найпрестижніших столицях європейських держав. Повісті і оповідання перекладалися на 20 мов світу! За його творами знімалися фільми, йшли п’єси.
Письменник, який працює на літературній ниві уже понад шістдесят літ, важливішою від державної нагороди вважає для себе якраз літературну премію.
------------------------------
Особисто мені вся ця колізія навколо премії чимось нагадала совкову роздачу продпайків для ветеранів на 9 травня – хто отримав «тушонку», тому «згущонка не положена».
Що це! Як це! Те, з чим весь час боровся наш відомий сатирик, в концентрованому вигляді пішло на нього в наступ – кон’юнктура, холуйство, несправедливість, подвійна мораль, прислужництво, низькопоклонство, угодництво, а може й справжнісінька корупція.
А чи варто тоді йти на той їхній бал!?
======================
*Памфле́т— різновид літературного чи публіцистичного твору, зазвичай спрямований проти політичного устрою в цілому чи окремої його частини, проти тої чи іншої соціальної групи, партії, управління тощо, найчастіше — через розкриття окремих представників.
--------------
Євмен Бардаков
01.02.2017
Честь і хвала таким людям, як пан Олег, справжнім патріотам і борцям за кращу долю України! Честь і хвала тим людям, які доносять до нас таку цікаву і вичерпну інформацію про таких достойних людей, як Олег Чорногуз! Дякую, Вікторе, тебе завжди читаєш з великим задоволенням і чекаєш твоїх рецензій з нетерпінням. Вони завжди глибокі, різнобічні, об"ємні, незважаючи на вимушену лаконічність жанру. Нехай Бог дає тобі здоров"я і наснаги на довгі роки!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже приємна Ваша оцінка і підтримка! Завжди вважав, що літературний процес мусить мати різнокаліберне оснащення. І великих письменників, поетів, критиків, і середніх, і дрібніших. Навіть на найнижчій сходинці теж має хтось бути. Свій, до свого, про своє! Дякую, шановний Сергій Анатольевич!
Дякую, шановний пане Євмене, за приємність дізнатися про чудову людину. Щодо медалей-премій, то Ви мою думку знаєте. Все те суєта. В реальному світі популярність письменника визначається його гонорарами - кількістю нулів на банківському рахунку. На жаль, маємо в нашому краю ще пережиток совка, коли якісь "достойники" вирішують: дати тому чи іншому медальку/премію, чи ні. А судді хто? Ось вам і корупція в чистому вигляді. Тут же взагалі вражаюча логіка: раз в минулому році отримав орден, то премії в цьому році не бачити. Як я розумію Олега Скрипку, який не принизився до прийняття з рук щедрого (пам'ятаємо нагородження Ківалова?) Віктора Андрійовича зірки Героя України!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В діяльності комітету з присудження найпрестижнішої державної премії в царині краснописьменства й інших родів творчості, давно все прогнило. Новий глава Комітету з присудження Шевченківських премій - Юрій Миколайович Щербака
був свого часу принизливо і незаслужено битий цим «хитромудрим» комітетом. (Ввечері він присудив найвищу літературну премію письменнику Юрію Щербаку, а на ранок відмінив це рішення, назвав іншого лауреата.) Всі сподівались. що тепер вже позбудимось підлабузництва, догоджання начальству, погоджування лауреатів на найм’якіших килимах. Але все повторюється - тепер вже в виконанні "битого" ЛГ.
Цікаво було читати Вашу статтю. Емоції - аж за край. Якраз таке люблю. Підтримую Вашу думку щодо того, що часто премії дають не тим, хто заслуговує по праву. Спасибі, що написали про достойну людину Олега Чорногуза.
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, Олег Федорович - достойна, мудра і хороша людина. Він багато працює, займається літературною і громадською діяльністю. А до того ще й бореться зі своїми хворобами і доглядає за важкохворою дружиною.
Гарну справу робите, пане Вікторе, популяризуючи достойників сучасної української літератури (ось де поле діяльності для горе-видавців на кшталт Лілії Стасюк!). Олега не раз слухав зі сцен столиці. Його зичний голос гримів як вирок суду багатьом жидо-московським лакузам типу Толочка й Табачника! Істинно козак-запорожець! Дякую за екскурс у цікаву книжку і творчість велета українського духу!
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, пане Олексію! Так, Олег Федорович - справжній козак! В свої 81 рік має світлу голову і вольовий характер. Шкода, що принципи визначення «достойних» на найпрестижнішу літературну премію залишилися старі – кого згори назвуть, той і приміряє папаху лауреата. Насправді ж це є не що інше, як – КОРУПЦІЯ.
Се суіцид державного гатунку - рубають сук, на якому й сидять! Так у нас з премією Заболотного. В верхах визначають кому - на, а кому - ні! Та я ще повоюю...
Віктор Ох відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Воювати треба - це точно! Ми за Вас, пане Олексію!