Ми підіймались на п’ятий поверх химерної будівлі. Ми згадували кожен наш крок на шляху до мрії, кожну хвилюючу мить… Але сьогодні вже хвилюватись було ні про що – ми обрані…
Сьогодні, як і завжди, ми слідували за Перевізником. Останні декілька днів ми бачили його особливо часто: він спускався до нас, викликав п’ятьох і вів до Чистилища; всі інші чекали; настала черга і моєї п’ятірки. Так було тричі.
Три види мистецтва, щоб виразити себе, та жодного права на помилку – це все, що ми мали. Суворі судді оцінювали нас: наші думки, наші прагнення, нашу зовнішність, нашу діяльність протягом життя, її результати, що ми демонстрували зараз, навіть наше бачення святу… Ми не могли притаїти щось від їхнього пильного погляду: вони бачили кожного наскрізь й вже знали, хто на що здатен, хто що вміє, і кого ще чому потрібно навчити. Не всі могли пройти цей жорсткий відбір. Чистилище залишало лише найкращих.
Нас ставало все менше. Напруга зростала. І сьогодні Перевізник спустився до нас востаннє, щоб назвати обраних, які витримали три кола випробувань і зараз підіймуться нагору. Хвилювання знову охопило моє серце, дихати стало важче… Я заспокоїлась, лише почувши, що мене обрали.
Нас було близько тридцяти, але не всі змогли піднятись на п’ятий поверх: хтось залишився на другому (перша і остання зупинка перед кінцевою), комусь не вистачило сил, хтось втратив бажання… Я дійшла. Дійшла! Ми входили до просторої зали, де на нас чекало майбутнє, але двері чомусь зачинились прямісінько переді мною. Їх зачинили не судді: я встигла побачити здалеку їх світлий погляд. Це було щось вагоміше, щось сильніше за них. Як я не намагалась – двері відчинити все ж не змогла. Моє бажання вмить зробилось недосяжним. Але я Вірю, що ще буде шанс здійснити свою мрію.
8 січня 2017 р.