Він знав, що самотність найдужче відчувається спиною. Не захищеною. Варто необережно обернутися.
Він знав, що важко тримати спину прямою, особливо, коли на ній стільки турбот.
Знав також, що за спиною можуть обговорювати, осуджувати, шпетити. Це все не лякало. Здавалося звичним, особливо, з огляду на те, що за спиною не було своїх. Ті, які були, попереду.
Спина постійно відчувала напругу, м’язи боліли, стрижень слабшав. Та здаватися не хотілося. Життя. Звична річ.
Не хотілося знати тільки одного. Цю думку гнав від себе як міг. Не сподівався тільки того, що в спину можна стріляти.
