Іще сніги лежали у лісах,
дерева сірі спали,
лиш верба
розкрила білі вічка
й дзвіночок ніжний проліска зацвів...
Ми йшли з тобою
повз ліс сонливий,
й раптом ти сказав мені:
-Дивись! Чи бачила ти,
як цвіте ліщина?
-Цвіте ліщина? Скільки літ живу,
не думала про це.
Можливо, ці сережки?
-Ні, осьо!
О, диво крихітне!
Маленька темно-рожева зірочка тендітна!
Яка ж вона малюсінька й яскрава!
О Боже! Справжнє свято -
побачити це в сірості весни!
Чомусь вона так вразила мене,
ця ніжна квітка, майже непомітна.
Вона мені нагадує, мій любий,
тебе і твоє серце,
що в холоді життя
так спрагло жде тепла
й цвіте відразу в променях любові
і хоче бути першим і найкращим!
Відтак для мене цвіт ліщини
завжди буде пов*язаний з тобою,
бо ти його мені подарував, відкрив,
так само як свою любов гарячу
й своє беззахисне
дитинно-ніжне
серце.
Зворушливо-щирі уподібнення... 
