Життя (Сонет) А що день, а що мить, то нестримне життя, як джерельна вода, відпливає у глухий і німий океан небуття, що ні дна, ані краю не має. Ані мрій, ні надій, ні вогню почуття світ печалі й мовчання не знає. Обертаються квіти у гори сміття, що живі опісля прибирають. Отже, поки ми є, в душу й серце своє не пускаймо пусте й дріб’язкове, бо хоч доля, бува, гіркоти завдає, все на світі – з добра і любові. А народженим щойно зозуля й кує, щоб збулася їм юності повінь. ––––––– ©Анатолій Загравенко.
ID: 723609 Рубрика: Поезія, Громадянська лірика дата надходження: 15.03.2017 09:45:40 © дата внесення змiн: 15.03.2017 09:45:40 автор: Анатолій Загравенко
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie