Коли ще зошитів не мали,
Дні на березі писали…
Він побіг і все їм стер.
Тому люди до тепер
Річку звуть оцю Дністер...
Де Бескиди пологі
Край карпатський стережуть,
Б’є малесеньке джерельце
(вам розкажуть в селі Вовче),
Там Дністер - Тірас –струмочок
Починає свою путь.
Шелестом смерічок заколисаний
Змійкою повився він між гір,
Щоб в долині прохолодою туману
Вранці розбудити Старий Самбір.
Друзів стрів багато на шляху,
Всіх до свого дому зазивав.
Так у повноводную ріку
Потічок дзвінкий переростав.
Стривігор віта його: «Dzien’dobry»,
Вимальовує меандри стрімкий Стрий,
Іскорками мерехтить Свіча,
Свіжістю напоює Лімниця цнотлива.
Пам’ятають води сивого Дністра
Королівську велич давнього Галича,
Й лицарську звитягу Хотина
(пам'ять ,як відомо,береже вода).
Мов таємничий бастіон
Між цими славними містами
Простягсь Дністровський каньйон –
Природнє диво України.
Наче священні мантри
Хвилюють розум чудернацькі меандри,
В яких заховались чарівні
Місто- півострів Заліщики
І острів- монада Інь-Янь.
Далі до сусідів завітав,
Вино смачненьке куштував,
Там не довго він гостився
Й до неньки хутко повернувся
Змужнілий і дужий Дністер…
То лагідний , то грізний на віку,
Пройшов дорогу неозору,
З’єднав Карпати й Чорне море.
P.S. Як енергію сонця черпати,
Чи вітру – не можливо зашкодити їм,
То, можливо, не слід руйнувати
Те, чого скоро забракне усім…
