Часто-густо діти батьків не чують, не розуміють,
(Поки самі не стануть вже дорослих дітей батьками),
Що батьки через турботу за них хворіють і гинуть,
Бо діти ставляться до них недбало, часто як хами,
Тому саме тихо/бурхливо завжди переконані:
«Що знають/можуть старі пеньки, оці в’ялі опецьки?
Ми, і тільки ми даємо прогрес, в життя закохані!
Ми, тільки ми переможці, ми молоді і молодці!»
То дай Бог ним до віку батьків дожити!
16.04.2017
К.
