Якесь дивне складається враження:
Що не люди... а їх відображення
Тихо ходять по цій землі...
Гідність людська десь захована,
Мисленням робота скована,
Не душі, - бальзам сатані!
Нема почуттів ні любові,
Мир свій вимірюєм в крові,
Забули для чого життя...
Кажуть мовчати,- змовкаєм,
Вмирати сказали - вмираєм,-
Смиренне...
Та в чім? - каяття...
У чім тобі каятись, соколе?
За те, що ти в небі, високо вже
І більш не поверне життя?
За те, що нащадкам волі
Волів без кайданів і крові,
За право своє на буття ?
У чім тобі каятись, горда Ліліт...
За те, що вродилася просто на лід ?
На крижмі відбився страх
Ти світла Боже створіння є,
А світло гріху не відає...
Ні в серці твоїм, ні в очах!
Не хоче нечиста слов"янина,
В паралічі - птаха поранена,
Там вірних зосталась ще п"ядь...
Вдягаймось в лаштунки і чоботи,-
Ми діти Творця, - не роботи,
Бо сили нечисті не сплять...
Мільярд у долоні поплескує,
А шість на Планеті лиш мешкає...
Шалено рулить Вашингтон...
А шість - в небуття, за слов"янами,
Між ріками і океанами
Посяде нечистий на трон...
Зайшовся в підземнім реготі,
В нелюдськім зубовнім скреготі...
Розплющуєм очі ! Досить !
Наруги, всіх голодів, війн,
Системних винищень, гонінь,-
Врожаї ! Кістлява косить
Виходці з генів І коду любові,
Ми - воїни світла із плоті і крові,
Планета ця - наша!! Наш дім !
Твоє ж - підземелля, вражино,
Сичи, вивертайся скажено,-
Будімся, словяни ! Будім!