***************
Із надрукованого раніше
Я вдивляюся в букви, услухаюся в мову -
Із правіччя говорить кохана земля.
Думка втілена чітко в мелодійному слові,
Кожне слово до серця мого промовля.
Тепле слово "рушник" душу спогадом гріє:
Є на білому світі Павелки-село:
Гладдю вишила долю добра тітка Надія,
Не дожив до онуків мій батько Павло.
А скажу "паляниця" - засвітиться хата:
Жаром віє од печі, цвітуть рушники,
Ось хлібину підносить бабуся завзята -
Наділяє онуків зі святої руки.
Ностальгія глибинна у слові "лелека":
Біла хатка - колиска в калиновім сні,
Прилетіли із вирію, певно, здалека
І раюють-радіють у ріднім гнізді.
Буйно мальви рясні зацвіли на причілку:
Квітнуть сяйвом рожевим бутони рясні.
Їх мелодію долі у пору вечірню,
Певно, доки живу, не забути мені.
Сумно пісня бринить - сподівання дівоче,
І бринить на пелюстках медова роса,
І світанок бринить - зачаровує очі,
А на віях бринить найщиріша сльоза...
Все у рідному слові навіки сплелося:
І поезія праці, й краса, і любов...
Найрідніше, найглибше - усе, що збулося,
Вкоренилось у слові - від першооснов.