Згадую дитинство в селі Комарівці,
Що недалеко від Золотоноші,
Тут проходили канікули мої.
Там друзі були надійні і хороші,
Та виїхала звідтіля давно рідня.
А хто залишився- звязку не маю...
Але випадок із дитячого життя,
Я до цих пір ще добре пам'ятаю:
-Малими, то розбишаки ми були,
На чужі сади часто нападали.
Хоч у кожного в садах яблука були,
Груші на землі під ногами лежали.
Та де найбільше сад охоронали,
Там частими гостями ми бували,
І дуже часто штани нам латали...
Кацапку- так в селі її називали,
Боялись. І сад її ми обминали,
Хоч огорожі ніякої там не було.
Та вигляд Кацапка сташний мала.
Ворожка була- на картах гадала.
Ще палицю в руках завжди тримала.
Але дівчата дуже довго вмовляли,
І ми перед ними таки не встояли.
Побігли в сад, та й яблук набрали,
А коли тікали назад, то кульгали,
То так ми тоді її перекривляли.
Вона на нас палицею помахала,
Та наша зграя горобців вмить пропала.
Правда яблука ті їсти ми болялись...
Раз біля її хати якось проходив,
Кацапка мене до себе позвала,
З отрахом, тоді,я до неї підішов
А вона мені такі слова сказала:
-От ти тут стрибав мене перекривляв,
Та я хоч із ціпком, але то ходжу,
А твоя мати в таких як я роках,
Нерухомо в ліжку буде лежати.
Погладила оторпілого по голові,
І помалу пошкандибала до хати...
Правду вона мені тоді сказала,
В пожилому віці мама інсульт мала
Декілька років нерухомо лежала...