Птах вечірній звив м'яке гніздечко,
на старій тополі вгомонивсь.
Як же тихо в нашому містечку,
навіть час, здається, зупинивсь.
Табунці хмаринок полохливих
пропливли за синій небокрай...
Вечорів цих, затишно-красивих,
ти, кошлатий вітер, не чіпай.
Мить за миттю, час летить стрілою,
як струна натягнута бринить.
Нам так тепло разом із тобою —
дні щасливі всі згадались вмить.
Аромат дарує матіола,
вечір ніжно плечі огорта.
І звучить, розноситься навколо
тиха пісня, ніжна і проста
про блідий прозоро-ніжний місяць,
що маленьким човником пливе,
і про грона зір, що в небі висять,
про Дніпро, що стогне і реве.
На даху, на самому вершечку
невагомий янгол примостивсь...
Як же тихо в нашому містечку,
навіть час, здається, зупинивсь.