Яке дурненьке та дрібне заняття —
Оце життя, якщо воно не є
Офірою на людськості багатті,
Коли людина служить, віддає
Тепло душі, свій час і все, що може
Усім, хто є навколо, навіть тим,
Котрі до неї ставляться вороже,
Щоб та ворожість зникла, наче дим.
Бо люди поруч нас такі самотні
І дуже нещасливі, навіть ті,
Що рухають мільйонами сьогодні.
Але ж мільйони для душі пусті.
Яке дурненьке та дрібненьке діло —
Дарма віддати все своє життя
Своєму егоїзмові і тілу,
Що вмре і перетвориться в сміття.
Із циклу віршів 2011 року "Злива щастя" www.PetroRuh.com/2011.html