На дворі вечір, сонечко сідає.
додому з поля плугатар вертає.
Годує стомлену скотину.
Гримить замок і за хвилину
притих весь хлів, притихли й мухи.
Хто голову схилив хто вуха.
Тихенько ремигає віл, закривши очі.
Трохи пізнішше серед ночі
до нього муза прилетить.
На шию сяде і за мить,
на роги струни прилаштує.
Торкнеться ніжно і почує
трудяга пісню пречудову.
Про тихий гай, чарівні брови.
Про те як годувала мати.
Красивий сон, що тут казати.
Та у хліві не може спати
дурний осол, він хоче знати
про що волу співає муза.
Підніме вухо чує пузо.
Як там у ньому щось бурчить.
Ні це не те і вже за мить
копитом він вола торкає.
--Cтарий, прокинься, чого спиш.
Ану мені на який гріш
розказуй пісню пречудову
. Про сивий гай, зелені брови.
Хитнув рогами до осла,
гримить ланцюг. Нема посла.
І тут осел став міркувати.
Собі як роги та дістати.
В один момент би всіх скарав.
Щоб кожен в цьому світі знав:
з мене осла як глузувати.
От де лиш тії роги взяти?!
Страшні часи коли між нами,
осли з мохнатими руками,
ночами мріють лиш про роги.
Ми оббиваємо пороги.
Знімаєм шапку, гнемо спину.
А треба взяти ту скотину
за роги миром та до воза.
Тоді у нього буде поза.
І батогом по голій цяці.
Готовий дурень та до праці.
Ось півень ранок наспівав.
Хазяїн всіх нагодував.
Цебром води дістав з кририці.
Перехрестився для годиться
І розійшлися до роботи.
У кожного свої турботи.
Шия, хомут, віл тягне плуга.
Пасе корова серед луга.
Тільки осла ніде немає.
На возі молоко скисає.
Бо він утік, та так далеко,
що не побачить і лелека.
Де пролягли його дороги.
Де дурень той шукає роги.
Тим часом гад старий повзучий.
Де ліс колись стояв дрімучий.
На пні скрутився і дрімає.
Напевно й він когось чекає.
Пригадує чарівні очі.
Що й досі бачить серед ночі.
Кому розкажеш про мости.
Чому звичайнеє "пусти"
так важко видавити з себе.
Чому зірки горять на небі.
Горять мости між берегами
де ми зосталися рабами...
Та повернімось до осла.
Бо вже дорога привела
його туди, де гад дрімає.
Та вже копитом не торкає
старого гада, лиш гукає:
"Старий, прокинься, я вже тут.
Чого скрутився старий прут.
Ти гад повзучий. Тварь безродна."
Кричить дурепа та дородеа.
Хто з вас живий хай поміркує,
чи слово добреє почує хто від осла.
Осел скотина. Ти сам міркуй. Бо ти людина.
"Прокинься гаде.Ти кручений.
Я тут, осел, я добре вчений.
Мої всі родичі в палатах.
А кожен другий в депутатах."
Підвів повіки гад старий:
--Так, так, я бачу, не глухий.
І гад промовив сам до себе
"Мені осла прислало небо.
Посла я з нього та зроблю.
Чарівну свічку запалю
в очох у нього, хай читає.
Можливо він колись узнає
куди літає кінь пегас.
І щоб на світі не погас
вогонь кохання і любові.
Я розповім про чорні брови.
Про чарівну заморську птицю,
що для порядку, як годиться.
Дає пташинне молоко.
Що з неї витіка рікою.
І людям не дає спокою
жива вода людського моря.
І корабель посеред горя.
І викине за борт людина
чи купу золота чи сина...
Мовчання золото, чи злото.
Все розповім, булаб охота
Подумати і зрозуміти
-- чому від Бога наші діти...
" "Мовчи , старий, не хочу знати.
Я тільки роги хочу мати.
Тугі, красиві, сім пудові.
Щоб при одному тільки слові
всі зупинялись і дивілись
як тії роги пригодились."
Во істину, як може знати
осел того шо хоче мати.
--Так кажеш роги, сім пудові.
Старі поношені, чи нові?
Скільки готов за них платити?
Чим будеш ти дітей кормити?
--О блиш пусте і про обнову
далі веди свою розмову.
--Вернись додому для годиться.
А роги-- виструже ослиця.
Така прикраса до лиця,
для тебе, дурня молодця.
Прийшов додому той вухатий.
Дивиться в воду-- він рогатий.
О скілики радості у нього,
бо забодає він любого.
Біжить у хлів, там де ослиця.
А там-- ти знаєш. Так годиться.
Але окремо казка ця
що про пегаса молодця..
.
Ще й не носив, а вже не хоче.
Бо роги ті закрили очі.
Іде й небачить він дороги.
Ламає все, бо сильні роги.
Побачить хто, усяк сміється.
От пригодились.Дурень вється.
Ховається за "невидимку",
та тільки но в яку хвилинку,
відкриє рота і всі бачать.
Усі регочуть так аж плачуть.
Тобі цікаво? Мій читачу.
Може смієшся. А я плачу.
Нам дуже шкода ту скотину.
Ану давай в яку хвилину,
доведем казку до кінця.
Щоб роги збулись молодця.
Бо судять люди по прикметам-
як з рота тягне блендаметом,
а не душком "вонюче зілля"
Ти ще живий-- жива надія.
Що далі було? Ага-- знаю.
Тут до вола осел вертає.
Просить у ньго допомоги.
Щоб у обох відпали роги.
Віл подивився і промовив:
--Не до лиця тобі обнова.
Прошу тебе-- іди від лиха.
роги-- моя єдина втіха.
Від них мені дуже приємно,
якщо то муза грає чемно.
А от тобі моя порада:
Вернися ти до того гада,
що тобі роги майстрував.
Може би що та підказав.
Лишив ослицю на порозі.
І знову наш герой в дорозі.
Турбот у ного-- Вище вуха.
У голові --страшна розруха.
Бо шо не день то більші рогои.
Голову гне, ламає ноги.
Не буду я про те писати,
прийшлося довго як блукати.
Ослу рогатому по світу.
Жаль тільки зламаного цвіту...
От перед гадом зупинився.
Низенько, чемно так, вклонився.
А річ почав:-"-Даруйте діду.
Що Вас турбую до обіду.
Якщо на те є ваша ласка-
--дуже потрібна та підказка,
як можна роги відчепити?
Бо хочу голову помити.
" Мовчить старий, можливо знову
почне осел свою промову.
Вже хоче йти. Осел рухнувся,
а гад старий та схаменувся:
"--Тебе вітаю-- юний друже.
Ти є герой і сильний дуже.
Де ти проходиш все ламаєш.
Пеньки з корінням вивертаєш.
"--Помилуйте, благаю Вас.
Бо недалеко вже той час,
впаде краса та з головою.
І Вас сховає під собою."
"--Так ти мене не хоч карати?
Я тільки це і хочу знати.
Якщо це так, то вже щось вмієш.
Роги впадуть коли дозрієш.
І ви-рос-туть ча-рів-ні кри-ла..."
Не чує той--- біжить щосили,
щоб тії роги не прибили
старого гада-- купу злості.
Хай пропадуть ослячі кості...
Про що у казці річ ведеться,
розкаже кінь, Пегасом зветься.
Тепер він чемний і крилатий.
Навсякі видумки багатий.
А ти -- шановний мій читачу,
шукай те дзеркало, бо бачу
тобі відома казка ця.
І дуже буде до лиця
як виростуть чарівні крила.
І з"явиться такая сила,
Що зможеш цілий світ обняти,
та щоб нікого не скарати.
Читай, учись і ти діждешся.
Почуєш голос і озвешся.
Сльоза з очей і ти прозрієш.
Як прийде час,--коли дозрієш.
9.12.2000р СФЙ-М.
ID:
737854
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 15.06.2017 05:30:53
© дата внесення змiн: 15.06.2017 05:30:53
автор: Федір Кульгавий
Вкажіть причину вашої скарги
|