Мамо вертайся додому,
Крізь сльози промовляла в телефоні.
Відлуння все краяло серце,
Холонули навіть долоні.
Матусю, не треба нічого,
За гроші тепло не купити.
Вертайся скоріше до мене,
Ми в двох будем затишно жити.
Та нас розділяє дорога,
Два світи де бар'єром є мова.
І там ти лише іноземець,
І там ти не будеш у дома.
Не гріють холоднії стіни,
Де все так чуже до краплини.
Бо ми тут лише емігранти,
Ми гості чужої країни.
Туга за домом душу шматує,
Та повернутись, не можу, не смію.
Треба отут на життя заробити,
Щоб жити, якось треба жити.
А як там вдома? я втомилась,
Та рук не маю права опускати.
Маленька донечка сама лишилась,
А їй приходиться так тяжко працювати.
Де справедливість, нам її не відшукати,
Чорноробочі... заробити б на життя.
У цьому світі, ми чужі, ми емігранти,
Здається, що нема вже вороття....
а донька росте...
— матусю, не їдь не залишай мене...
— мам вертайся додому...
— мама мані приснився жах, а тебе не було...
— мамочка а я завтра іду у перший клас...
—мам мене у школі ображають, а бабуся каже пробачити...
— матусю, я здається закохалася....
—мам мені так боляче...
—мам як жити???
—мам дай гроші...
— це знову я, мені потрібні гроші...
— я ненавиджу тебе.... не приїждай ніколи....
— мамо пробач мене.....
Мати....
—Боже куди я їду!?
— на кого я залишаю своє янголятко!?
— тільки б не зірватися....
— я так втомилася....
— я так хочу додому...
— я не маю права жаліти себе...
— як там моя донечка, мабуть вже доросла?
— я так сумую за домом....
— я мушу працювати, щоб заробити на життя...
— моя дитина від мене віддаляється....
—як важко.....
— я мушу вертатися.....
НАДІЯ КИШЕНЯ 20.07.2017.