А ти мене зрікався як Петро.
Я ж не Христос. Я це не відчувала.
Насипав корму півням у відро,
Щоб навіть ніч про це їм не сказала.
А ти мене зрікався. І не раз.
А ти мене ділив як тобі зручно.
Ховались навіть півні у той час,
Бо ти ще й душу бив... Якось беззвучно...
А ти все відрікався. Коли біль
І розпач роздавили мою душу-
Ти прикладав до рани тільки сіль.
І навіть посміхатися лиш змусив.
А ти мене зрікався. Сто разів.
Соромився кохання. Слухав маму.
Вона хотіла донечку царів.
Ти ж будував щоночі в серці браму.
А ти зрікався. Ще й Іуда спав,
Ти вже й монети тримав у долоні.
Христос завжди Петрову зраду знав...
Ти Кир?.. Втопив в Євфраті ?.. Вавилоні...
А ти мене зречешся. Сто монет
Повернеш потім. В Божий храм не можна...
Нас будуть віддаляти сім планет...
В мільярди років відстань буде кожна...
