Двоє коней.
Павлику, на його пропозицію виїхати до Канади.
Сивий мерин біля ясел
Голову понурив,
Від голоду дошки гриз,
Довгу думу думав.
А жеребчик в чистім полі
Бігав та стрибав,
Розпускав хвоста трубою,
Не скакав – літав.
Грізно фиркав, та дув губи,
Бив копитом землю,
Скалив рівні білі зуби,
Стару шкапу вгледів.
До старого він підбіг,
Зиркнув карим оком,
На плече йому наліг,
Обіперся боком.
Дихав гаряче, сопів,
Шепотів на вухо:
«Я сказать тобі хотів,
А ти, старий, слухай.
Якщо хочеш – йди зі мною,
Лиш тобі скажу, друган,
Десь за великою водою,
Тече ріка Саскачеван.
А там трави соковиті
Ростуть аж під пузо,
Цукром буряки налиті
Вбільшки, як гарбузи.
Вітер свіжий із гір віє,
Землі – трави родять,
А кобилки молодії
Табунами ходять.
Кидай усе старий друга,
Давай мерщій в Саскачеван!»
Зітхнув важко мерин сивий,
Хитнув головою:
«Як би були в мене сили
Я б пішов з тобою.
А так… що тобі сказати…
Гірка моя доле,
З ранку їду я орати
З хазяїном в поле.
Опісля може сіна дасть,
Водою напоїть,
Нащо мені та напасть,
Не піду з тобою.
А ти… а ти… а ти скач,
Дай Боже щастя на віку,
Ти кращі землі, друже, вбач
Найди свою ріку!»
01.12.2007 р.
Саскачеван – ріка і провінція в Канаді.
Прозорі алегорії. Кажуть, старе дерево пересаджувати запізно, йому краще там, де виросло.
