Твої ніздрі лоскоче ледь вловимий
запах ополіскувача до прання,
яким ти регулярно користувалася,
будучи його коханою дружиною.
Розуміючи, що він не єдиний на світі,
чиї речі можуть пахнути екзотичним Таїті,
перестаєш збуджено шукати його поглядом
в натовпі торгового центру.
Ігноруючи повідомлення, що
поступають із центру мозкового, про те,
що він в принципі не єдиний на світі,
замовляєш у фальшиво-привітно
вміхаючогося офіціанта
подвійне американо,
яке колись твій коханий
щодня приносив після роботи.
А потім типу роботи стало чимало,
не залишивши вже зовсім місця на каву.
Спочатку ти перестала бути коханою,
а згодом і дружиною тільки з
приставкою колишньою.
Шукаючи на дні сумки чайові для офіціанта,
бо його акторський талант оплатити варто,
випадково знаходиш старе чорно-біле фото,
на якому посмішки більше ніж щирі.
- Пам’ятаєш цей день, ми з тобою…-
чуєш за своєю спиною.
Але ти не маєш можливості думати про минуле,
Адже, весь простір для думання
заполонив улюблений запах.
- Пішли – шарпає його за руку та,
яка тепер замість тебе пере його речі.
До-речі, його єдиний обов’язок у
новій сім’ї –
купляти ополіскувач до прання.
Та звичка і запах лишились незмінні.
