337* все прийму, як належне, від часу і долі
Що смерть? – зустріну в мирі; я ж стрічав
Найкращих друзів, щастя день, кохання?! –
Все в світі цьому має від начал
Завершитись. – Живу – і геть зітхання!
338* де ж ти, літо моє? вже й шляхи загубились у часі…
Літу-квіту уклін – напувало ти келихом щастя.
Честь вам, юні роки, – хоч зумів час лукавий вас вкрасти,
Та купалося серце у повені радостей мрійних!
І коханню уклін – бо робило щасливими нас ти!..
339* трави росяні покажуть, де я був цю ніч…
Закосичу щастя-радість, що в очах твоїх,
Переллю у пам'ять серця хміль вина кохання,
Заховаю перед світом від любові гріх…
– Та сліди від твого дому по росі – в світання…
340* вересневій, золотоволосій:
чи ти, жінко-щастя, чи осінь-мольфарка ворожить?..
А на свято любові сьогодні мольфарка запрошена,
І чаклує лиш нам, і ворожить кохання вином.
– Зізнавайся, то осінь малює дива за вікном,
Чи від тебе всі чари під небом, що зорями зрошене?!.
Лікували ви душу своіми рядками, Касьяне,
Як бальзамом цілющим ваше мудрості слово на рани.
Ваші щирі катрени, як кадри з життя кольорові.
Насолоджуюсь ними... Немає кінця у любові...
- і нехай ніколи не настане він - край любові і щастю, і нехай повторюється все в наших дітях і онуках. - бо тоді лише життя чогось варте!
за таке визначення моїх мовних вправ - уклін мій, але всю увагу свою поверніть, Любове, на життя навкруг, на всі його грані, смаки, запахи, якими може і повинно обдарувати воно - і нехай триває якнайдовше цей танок наших душ з цим даром небес, який ми назвали життям!
Михайле, і як ти скрізь встигаєш, зізнайся у витоках цього таланту?! - а я, грішний, вічно зайцем до по часу днів своїх, то хотілок, то клопіт - і ніде не встигаю до краю, щоб результат мати гарний і втіху від прожитого повну!