Гей там доля за горою,
З річки воду попиває.
А тут діти України,
Клянуть-проклинають.
За що так невзлюбила тії карі очі,
Нашу мову милозвучну, колоски ти топчеш.
Ти забрала нашу волю, волю-білокрилу,
По світу пустила безталанну дитину.
По світу розкидало, ми погубиилсь,
Мов діти зозулі, ніде не прижились.
Та пам'ять свободу ніяк не забуде,
Козацькеє серце знов битись буде.
Рідна земле, тебе давно я зубув,
І голос твій милий давно вже не чув.
Соловейком крилатим ти до мене лети,
Звістку про неньку мені ти неси.
Стоїть моя могила, в полі та в чужому,
Стоїть-плаче Україна на березі Дону.
Не печалься моя нене, що мене немає,
В козаках я жити буду, що волю шукають.
У Дикому полі знов голос лунає,
Пісню дзвінкую бандура там грає.
Серце крилате то співа, то плаче,
Дорогая ціна тут за волю, юначе..
Гарно! Та нажаль щемно... 
