Станіслав чекав маршрутку.
Поряд з смаком самокрутку
Дід поволі так курив,
Щось під ніс там говорив.
Потім підійшла дівчина,
Височенна як жердина.
В сукні довгій і плямистій,
В хустці гарній золотистій,
Що накинута на плечі.
В сумці книги для малечі.
Все як завжди на зупинці –
Всі гуртом і поодинці.
Аж дівчина помаленьку,
Так до Стаса потихеньку
Підійшла і враз говорить:
«Мене пам'ять не підводить,
Ви татусь мого дитяти!»
Станіславу аж стояти
Стало тяжко від новини.
От бувають в житті зміни!
Станіслав аж онімів
І на лавку зразу сів.
А дівчина посміхнулась,
Близько – близько так нагнулась
Та продовжила спокійно,
Чітко і прямолінійно:
«Ви, татусь, мені боржник!
Хто я? Класний керівник!»
