Дощем холодним сіє за вікном
розсудлива зело, статечна осінь.
Ще вчора літо ніжило теплом –
сьогодні ж вітер чеше вербам коси.
Гортає сторінки мого життя,
перебирає думи свіжий вітер
і студить запізнілі каяття,
рядки здуває непотрібних літер…
У сірім небі плетиво хмарин
він сумно гонить у краї далекі,
а поміж ними загубився клин –
у вирій біль мою несуть лелеки.
Зриває потьмянілі пелюстки
з останніх помарнілих пізньоцвітів
й відносить їх між очерет хисткий,
немов у небуття, осінній вітер.
11.10.2017
