А серце не камінь, повір,ой не камінь!
Воно,як метелик,зажатий в кулак..
Єдине що може,то,плакать рядками,
Бо з тісних тенет не звільниться ніяк..
Його обпікають,і біль..і зневага,
І гіркий той присмак корисливих фраз.
Лиш те,що живе,то одна перевага,
Хоч крила тендітні ломають щораз.
Щораз після миті яскравого сонця,
Затягують хмари всю душу..та,знов,
Коли минуть дні..місяці,і в віконце,
Можливо,до тебе загляне Любов...
І ти,наче той же метелик,на вогник..
Летиш,хоч і знаєш на певне..згориш!!
І це буде ,може й,останній твій поклик.
Й ростиме на попелі твому,спорИш!!!
