Дивлюсь, як осінь з золота тче казку
І запряга стривожені вітри,
Ліс одягає жовтооку маску,
Грибочками засіяв і бугри.
Як небо нахилилось над землею,
Купає землю росами й дощем,
Вночі чарує жовтою зорею,
І будить в серці дивно-ніжний щем.
І оповита тишею-журбою
Осінню ніч вартує ще й вода,
Під зоряною виспиться габою.
Між очеретом сріблом прогляда.
А коли сонце день новий розбудить
І павутинням гілля заснує,
Такого дива очі не забудуть…
В душі моїй так затишно стає!..
10.11.2014.
Ганна Верес (Демиденко).
Дійсно, казкова пора - осінь, Землячко! Вчора був у вас у Чернігові у справах службових! Милувались красої міста і природи... Були на валу та на екскурсії по Чернігову. Подобається місто і містяни...
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, осiнь нiби зачаровуе людей своею яскравiстю, своiм кольоровим рiзноманiттям.
Тiльки от може вам у 10 рядку, аби яскравiше звучало, слово "теж" замiнити на "ще й" - "Осiнню нiч вартуе ще й вода".