1
Так схожі на людей, та… павуки…
Кліщі, тарантули – отруйні ненажери!
В тенета пошесті огидні і липкі
Вловили янгола, заживо шкіру здерли…
2
А він стояв, не тямлячись від болю,
Пропахши зрадою, байдужістю, війною,
Але стояв блакитно-жовтий янгол –
Здаватись – не за янголячим рангом.
3
А людям-павукам немає діла.
Йому так хочуть відірвати крила
І кров блакитну спити до краплини,
Щоби до раю більше не полинув.
Блакитно-жовтий, вір мені, не кину!
Тебе спіймали в грішну павутину,
Яку зрубає правдоньки сокира,
Як тільки-но спаде полон зневіри.
І буде сяйво, буде пломенисто
Лунати пісня, будеш урочисто
Блакитно-жовтим подихом свободи,
Вже не павучому, а вільному народу
Своє знамення чисте віщувати,
Там, де вишневий квітне біля хати…
