Береза в кризі грає першу скрипку.
Все, заціловане зимою, спить, німе.
Лише береза в сукні обеліску
Грає мелодію та мріє про одне:
Вона прокинеться… колись… одного разу…
Не зломить буревій її гілок.
Отямиться від сніжного екстазу,
І гратиме вже їй живий струмок.
І буде, вона знову буде жити!
Тектиме жилами застигла нині кров.
І бачитиме як радіють діти,
І як у світ неспішно йде любов,
Весна і щастя, правда й справедливість –
Береза точно зна, на що чекати!
А поки віти в кризі не зломились,
Вона продовжує своє невпинно грати.
Та музика довершено красива,
Вона луна як сповідь поколінь.
Береза в білому, неначе мати сива,
Крижиночками гра: ділінь-ділінь…
Дуже живописний вірш 
дякую!
