Світлі пасма
Розвивав повільний вітер .
Мої волошкові очі
Прикуті до шалених магістралей.
Слова так рвуться
І я ніжно промовляю.
От що вони
Там роблять на тих скажених дорогах?
Навіщо так
Вони усі живуть?
А він тихо мені відповіда
Своїм приємним тембром повільно.
Кожен живе своїм життям
Хтось спішиться існувати.
А хтось втікає від неминучої смерті.
Але всі вони одні.
Я замовкла
Слухаючи те, що він говорить.
У моїй голові сотні думок.
Я вирішила заглянути йому в очі,
налиті янтарним золотом.
"Але я не розумію їхнього життя" -
вимовилось мені.
Краще б вони берегли
Те, що їм дає Господь,
А не їздили туди-сюди.
Це життя тому вони
Самі обирають
Що і як мають зробити.
Тому варто хвилинами жити.
І берегти те, що
залишилося їм.
Це круговерть,
в якій усе закінчиться.
А потім все,
лише чорна вуаль.
