Вітер з отарою білих, як привиди небачених сніжинок.
Дорога пуста, а я мчу лише вперед.
Повітря сапаю, як грішник, який рятує в чистилищі душу.
Вдихаю життя,
наповнюю легені морозним киснем.
Вдалечині чую потяг, що рветься із залізниці,
як скажений кінь намагається вирватися від пряжки.
Гучне пищання - гальма потяга!
І він зупиняється та просить присісти.
Повезу тебе в край той незнаний, захований.
крізь сотні невідомих магістралей.
Де дощ без зупину летить до землі,
А дерева невгамовно намагаються від нього втекти.
Де світло дає лише величне сонце.
А вночі небо затягнуте чорним та багряним килимом.
Я можу допомогти тобі заблудитись в цьому місті, налитому сигаретним димом ...
Заблукати в цьому місці мабуть зумисно.
І вітра та його отару тягну повільно за собою.
Вдихаю сигаретний дим з його лиця.
Привіт моя незнана душе!
