Щоб до кінця зрозуміти суть подій, які щоденно навалюються на наші мізки перед виборами президента, доведеться почати з геополітики.
З приходом до влади Путіна, Росії стало тісно в пострадянському просторі. Про це свідчать безперервні намагання відхопити кусок території у сусідів і постійне бажання будь-якими способами привести до влади у сусідніх країнах лояльні до Росії, а ще краще маріонеткові уряди. Якщо не діяла дипломатія, починалося пряме військове втручання.
Першою жертвою стала Молдова. Росія загарбала її частину - Придністров’я. Бажання Ічкерії отримати незалежність закінчилось двома чеченськими війнами. Путін без вагань поклав 12 тис. своїх солдат і майже 100 тисяч мирних жителів для збереження влади над Ічкерією.
Наступним був неспровокований напад на Грузію і анексія двох її частин – Абхазії і Півд. Осетії. На ці відверто загарбницькі кроки Захід відреагував досить мляво, незважаючи на те, що то були прямі порушення Гельсінкської угоди – договору про непорушність кордонів, що склалися в Європі. Це додало впевненості очільникові кремля, і на чергу стало здійснення його давньої ідеї-фікс – відтворення радянської імперії в колишніх кордонах. Але, як раніше писали «класики», без України Російська імперія неможлива. Україна з її людськими, промисловими і продовольчими ресурсами суттєво посилювала здатність імперії до нових завоювань.
В Україні на той час відбулась помаранчева революція і намітився новий вектор руху – Європа. Росія не могла цього допустити. Путінські пропагандистські центри почали шалену кампанію проти помаранчевої влади, дискредитуючи її в очах виборців. І пропаганда діяла. Діяла за принципом Гебельса: «У брехню, повторену тисячу разів, починають вірити». Київська влада почала втрачати популярність, навіть незважаючи на те, що економічна ситуація була тоді досить стабільною (долар, наприклад, коштував 5 грн.) Сприяла цьому ще й сварка між українським президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко. На жаль, українське суспільство не набуло імунітету проти масованої цинічної брехні.
В унісон планам Путіна діяли і українські олігархи, в руках яких сконцентрована левова частка промисловості і капіталів. Їх лякала перспектива наближення України до європейського правового поля з його верховенством закону і чесним бізнесом. Отже, Путін і олігархи об’єднали свої зусилля в боротьбі проти помаранчевої влади. Величезні фінансові ресурси були спрямовані на підкуп депутатів, журналістів, телевізійників і маргінальних партійних лідерів. На виборах президента Путіну вдалось просунути свого ставленика – Віктора Януковича на пост президента України. Результат цієї поразки демократичних сил ми знаємо: анексія Криму, захоплення частини Донбасу, а головне – загибель 3,5 тисяч наших захисників – кращих синів України.
Коли ми аналізуємо події тих років, то стає ясно, що нинішня ситуація з виборами президента багато в чому подібна до брудної виборчої кампанії 2009 року. Тільки сьогодні інтереси основних гравців проявились іще рельєфніше. Путін втрачає довіру росіян, і йому зараз як повітря необхідна або «невелика переможна війна», або політична капітуляція України в результаті перемоги на виборах проросійського кандидата в президенти. При цьому кремлівський правитель розуміє, що війна проти України – дуже ризикована справа, адже зараз українська армія здатна завдати агресору таких втрат, що десятки тисяч похоронок можуть опустити імідж Путіна взагалі до нуля і привести до «двірцевого перевороту» в кремлі. Тому «військовий» варіант відкидається. Путін планує, що він продиктує майбутньому вибраному з його допомогою «кишеньковому» президенту України свої умови миру: визнання Криму російським, включення Донбасу в склад України як автономного, майже незалежного державного формування. Бойовиків треба перетворити на місцеву міліцію, із їхніх командирів сформувати уряд і адміністрацію. Місцевих суддів і прокурорів, що співробітничали з Януковичом, залишити на посадах. Україна повинна за свій рахунок відбудувати Донбас (а це десятки мільярдів доларів!) Депутати від окупованих територій увійдуть до Верховної Ради і, за замислом Путіна, сприятимуть формуванню там проросійської більшості. Україна зможе увійти до ЕС і НАТО лише після схвалення цього наміру референдумом ЛДНР як автономної частини України. Враховуючи багаторічне масоване зомбування місцевого населення, можна не сумніватися, яким буде рішення цього референдуму. Отже, Донбас стане фактично кайданами на ногах України на її шляху до Європи. Постає питання: чи потрібен нам такий «мир за всяку ціну» із частковою втратою свого суверенітету?
Московські правителі прекрасно розуміють, що діючий президент П. О. Порошенко в разі його обрання на другий строк ніколи не погодиться на ці кабальні для України умови «миру». Активно просуваючи декількох своїх кандидатів, вони лицемірно заявляють: «нас влаштує будь-хто, крім Порошенка». Під «будь-хто» вони мають на увазі проросійського кандидата і кандидатку, які мають високі рейтинги. Рейтинги ці не впали з неба. Вони виросли на грунті систематичної дискредитації і оббріхування діючої української влади. Основну роль у цьому сьогодні, як і в 2009 році, зіграли українські опозиційні політики і частина ЗМІ, які за гроші працюють на Путіна і олігархів. Як тут не згадати відомий вислів Симона Петлюри: «Нам не такі страшні московські воші, як українські ГНИДИ!» Отже, виходить, як у1918, як і в 2009 році, сьогодні ми наступаємо на ті ж самі граблі. Українці вчергове своїми руками нищать свою незалежність
Усі ми пам’ятаємо, що Тимошенко розпочинала своє депутатство в Раді у складі широкої післямайданної коаліції, але її непомірні політичні амбіції, паталогічна жага до влади і давно помічена психологічна особливість «руйнівниці в політиці» переважили єдність і співробітництво з іншими демократами. Зачепившись за несуттєві розбіжності в поглядах, вона стала в опозицію до існуючої влади. Лаяти владу зараз набагато легше, ніж разом з нею тягнути важкого плуга розбудови держави. А підтримують Тимошенко ті, хто забув, як легко вона здала інтереси України у часи свого прем’єрства, підписавши невигідний для нашої держави кабальний газовий договір із Росією. Тоді на спільній прес-конференції вона лише сміялась і згідливо кивала головою, коли Путін називав Віктора Ющенка «хануриком». А повинна була діяти по протоколу – забрати документи і в знак протесту покинути залу.
До речі, в інтернеті помічають на перший погляд дивне явище: російські тролі, якими там аж кишить, ніби по команді стали на захист Тимошенко. Як казав одіозний російський говорун: - Совпадение? Не думаю!
Другий кандидат у президенти – Зеленський, усе своє життя провів в Україні, але, як виявилось, погано знає українську мову. Коли журналісти нагадали йому, що для політика це недопустимо, він роздратовано відповів:
-Потому, что я думаю по русски!
Якось прямо на концерті він довго вибачався перед Кадировим за «невдалий жарт», але ні разу не вибачився перед Україною, коли в Юрмалі назвав її «дешевою порноактрисою». Він ні разу не вибачився перед президентом Порошенком за брехливі наклепи на нього, оформлені у вигляді їдких насмішок.
Журналісти виявили, що майже всі його антиукраїнські опуси знімались за російські гроші, і що в офшорі у Зеленського схована кругленька сума – 25 мільйонів гривень. У фільмі «Слуга народу» він усього-навсього зіграв написану кимось роль «народного президента», але погодьтесь, що грати завчені ролі і бути діючим політиком – це неспівставні речі. Голосувати за Зеленського, спираючись на враження від фільмів, можуть лише вкрай наївні і недалекоглядні виборці. Політтехнологи ховають його від журналістів (щоб раптом не ляпнув чогось лишнього), а в небагатьох інтерв’ю, які він дав раніше, проявились цікаві речі: його мова усипана жаргонізмами (Зуб даю! Все будет зашибись!), він поважає Путіна і клянеться, що укладе мир із Росією (вірогідно, що на умовах, які я описав вище).
В одному зі своїх виступів він назвав Віктора Ющенка «Синьйор голодомор». Оце вже за межею всіх моральних норм і простої людяності. Танцювати на кістках мільйонів українців, яких убила голодом радянська влада, це – кощунство! Зеленський – не українець. Я не про те, що він єврей. Він не українець по духу. Він просто клоун з російською ментальністю.
Виникає думка: а чи не є він «підсадною качкою» для українського політикуму, такою собі «Надією Савченко №2»? Її теж носили на руках, доки вона не почала говорити.
Тепер про діючого президента Петра Порошенка. Мабуть на жодного з попередніх президентів не було вилито стільки бруду. Для Путіна наш президент – кістка в горлі, бо його неможливо зламати. Разом із Путіном війною на Порошенка пішли українські олігархи. А їм, крім «заводов и пароходов», належать майже всі українські ЗМІ. Олігархи відчули небезпеку від щойно створених антикорупційних органів – НАБУ, НАЗК, ДБР, Антикорупційного суду. Скоро ці органи запрацюють на повну силу, і декому з олігархів засвітять тюремні нари. А легенда про те, що ніби-то сам Петор Порошенко щось украв із бюджету, не знайшла жодного підтвердження. Навпаки, він пожертвував зі своїх статків мільярд гривень на українську армію. Тому деякі із наших продажних ЗМІ винайшли нову тактику: якщо котрогось із державних чиновників звинувачують у корупції, вони записують його до «друзів Порошенка», штучно прив’язуючи президента до чергового скандалу. Якщо чорнухи не вистачає, її створюють по принципу «Із мухи – слона». Пам’ятаєте сенсацію: _»Порошенко поїхав відпочивати на Мальдіви!» Ну і що тут такого? Взяв відпустку і поїхав із сім’єю на відпочинок. До речі, за свій рахунок.
ЗМІ дружно замовчують досягнення Петра Олексійовича на посту президента. А їх стільки, скільки не було у жодного з попередніх президентів. Порошенко підняв українську армію практично з нуля. На початку 2014 року було всього 6 тисяч повністю оснащених боєздатних бійців. Чому так сталося? А тому, що міністром оборони Янукович поставив Лєбедєва – полковника російського ФСБ. За сприяння президента Порошенка були швидко запущені в роботу підприємства військово-промислового комплексу: харківський танковий завод, НВК «Іскра», харківський завод «Електротяжмаш», суднобудівні заводи «Іскра» і «Паллада», завод «Карпатнафтохім» і багато інших оборонних підприємств. Зараз готується до випуску новий ракетний комплекс «Грім» із дальністю до 500 кілометрів.
За останні роки побудована рекордна кількість нових доріг. За ці ж роки посаджена до в’язниць рекордна кількість корупціонерів. Це перші результати діяльності нових антикорупційних органів. Для контролю господарських розрахунків була створена і ефективно діє система «Прозоро».Україна суттєво зменшила енергетичну і економічну залежність від Росії. Вперше «Нафтогаз» виграв у російського «Газпрому» суд на 2 мільярди доларів. І цей же «Нафтогаз» вперше за всі роки перестав бути збитковим.
Ні в кого не викликає сумніву надзвичайно ефективна діяльність президента на міжнародній арені. Нашими союзниками стали найпередовіші країни світу. Томос і безвіз говорять самі за себе. Вперше з кінця 17 століття українська церква стала незалежною від Москви. За сприяння в отриманні Томосу ім’я президента Порошенка буде внесено у скрижалі історії.
І, нарешті: підприємства «Рошен» заплатили до бюджету більше 2 мільярдів гривень податків.
Висновок може бути лише один:
-Нам треба зберегти суверенітет України, укріплювати її обороноздатність і укласти мир з Росією на вигідних для України умовах.
-Нам треба зберегти розпочатий президентом курс до Європи.
-Нам треба і далі розбудовувати створені антикорупційні органи, які продовжать боротьбу з корупцією.
Усі ці пункти здатен виконати лише один президент – Петро Олексійович Порошенко
ID:
830341
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.03.2019 00:56:03
© дата внесення змiн: 25.03.2019 00:56:03
автор: Валерій Голуб
Вкажіть причину вашої скарги
|
